Блог Романа Кізими
Чиста вода – найголовніше завдання 21 століття. Звичайно, поки триває війна, в нас, українців, ан першому плані – вигнання ворога та перемога. Втім, уже зараз бачимо, як потерпають від руйнації дамби Каховської ГЕС такі міста як Кривий Ріг. Львову пощастило: із водопостачанням усе Слава Богу, та й вода у нас з-під землі.
Втім, в Україні більшість малих водойм використовують як природні каналізації. В рамках роботи над стратегією розвитку Львівської агломерації дослідили Щирецьке водосховище. Це штучна водойма на балансі Львівтеплокомуненерго, яка знаходиться на території Пустомитівської міської ради. А живиться вона річками, які течуть через Солонківську і Сокільницьку громади. Стан води у водосховищі поганий через те, що поруч у селах нема централізованого каналізування. І стоки потраплять у нього. Залишимо за дужками причини цього. Це велика проблема, яку треба вирішити як приклад. Тож радимося із сусідами. Уже запланований меморандум між 4-ма громадами – очищення Щирецького водосховища та річок, які в нього впадають.
І це правильні речі. Вважаю, що ми повинні усі такі проєкти узгоджувати один із другим. Бо ми всі живемо на планеті Земля. І такі речі, як каналізація, мають бути взаємоузгодженими. А ми повинні допомагати один одному. Це не є бізнес для всіх нас. Радше навпаки – погляд у майбутнє. А туди дивитися можливо і краще через хорошу «оптику». Одна із таких систем бачення – Львівська агломерація.
Ще два слова про каналізацію. Більшість неміських громад Львівщини не мають очисних систем, із таких мереж переважно лише септики та вигрібні ями. Та й ті фактично на папері. А у реальності – часто-густо самовільна труба, якою стікають із обійстя нечистоти. Такі стоки забруднюють підземні води. Нема належного законодавства в громадах для контролю за каналізаційними стоками, ну а люди вимушені кудись подіти своє, даруйте, лайно. Що ж потім? Можливо, комусь у нагоді стане наш досвід. У Львівській громаді маємо робочу групу, має сформувати нову програму. У тому документі пропонуємо прирівняти рідкі побутові відходи до твердих. Власникам же ж укладати договори з компаніями, які вивозять нечистоти (та лише із тими, які мають договори з очисними установами – наприклад Львівводоканалом).
Так можемо з часом навести лад у нашій громаді. Виграють і сусіди. Адже у Львові бере початок із десяток річок, які течуть далі в інші громади. Одну екологічну справу зробимо. Кожен хоче мати свої очисні, та не завжди це є правильно економічно і екологічно. Можливо, є великий сенс у тому, аби ми гуртом в рамках майбутньої Львівської агломерації запланували каналізаційний проєкт? Очисні Водоканалу можуть збільшити свою потужність у два рази. Втім, ніхто не буде наполягати на суто «львівському» проєкті. Це питання майбутнього – і варто би гуртом зараз вирішити, що ж робити з нечистотами, аби не «зливати» їх нашим нащадкам. Помрію: колись може і Полтва стане річкою. А Гамаліївське море (об’єкт Львівтеплоенерго) слугуватиме усім в агломерації яко туристичний чи рекреаційний пункт.
А наразі маємо один конкретний об’єднавчий успіх. Суцільна велодоріжка зі Львова до Жовкви через Куликів. Усе – коштом ЄБРР в межах реконструкції міжнародної траси М-09. Щоправда, пиріг уже на столі, а ми новий починаємо: розпочалися переговори та офіційні звернення до міністра інфраструктури України, аби велодоріжка проходила зі Львова не лише до Жовкви, а й до Рави-Руської. Це є хорошим прикладом міжмуніципального співробітництва та консолідованої позиції Жовківської, Куликівської та Львівської громад. «Для Жовкви та навколишніх громад будівництво велодоріжки має стратегічне значення, – наголосив міський голова Жовківської громади Олег Вольський, який був серед ініціаторів створення велодоріжки. – Насамперед це альтернативний маршрут. Окрім того, з початку року у Жовківській громаді відбулося два чемпіонати України з велоспорту, на який приїздили спортсмени з усієї України. Жовква потроху стає велосипедною столицею України. І поява нового веломаршруту – лише сприятиме розвитку цього виду спорту, популяризуватиме наше місто та залучатиме більше туристів».
Якісна велоінфраструктура сприяє розвитку громад. Це додатковий альтернативний маршрут. 20% населення із навколишніх до Львова громад готові регулярно їздити у місто на велосипедах / електросамокатах. Це результати опитування Київського міжнародного інституту соціології на замовлення Ради Європи, яке провели вже в час війни. З появою зручної та безпечної велоінфраструктури йтиметься потенційно про кілька десятків тисяч людей. Це розвантажить дорогу та виїзди зі Львова. Веломаршрут з’єднає між собою громади Львівської МТГ – Малехова, Великих Грибовичів та Гряди. «Ще один важливий нюанс. Велодоріжка від Львова до Жовкви, а нині активно обговорюється, щоб її зробили до Рави-Руської, особливо актуальна в межах ЄвроВело. Це європейська мережа магістральних велосипедних сполучень, розроблена європейською федерацією велосипедистів і яка сполучає країни Європи між собою», – розповів в.о. начальника управління вуличної інфраструктури Павло Сирватка. Усе це із точки зору двох цілей. Одна – природня, покращення сполучення між громадами, зменшення корків через велорух. Друга – туристично-рекреаційний момент. Зокрема, львівян треба забезпечити можливістю поїхати відпочити наприклад у сусідню громаду (тур вихідного дня велосипедом). Також це може приваблювати іноземців – не дарма проєкт розширився до кордону, до Рави-Руської.
Після перемоги потрібно зв’язувати громади велодоріжками, велоінфраструктурою. Це модно, це екологічно. Це у світовому тренді. В Європі, тільки переїхати кордон Польщі, бачимо велодоріжки. Це агломераційно, не побоюся цього слова. Львів – один із лідерів велоруху в Україні, та роботи багато. Наприклад, треба велосипедувати ближнє до Львова місто Винники. Загальний тренд вело- та й цілком логістики – пришвидшення руху пасажирів, товарів у рамках майбутньої Львівської агломерації. Окрім згадуваних велосипедів, пасажирське сполучення, автобуси, залізниця (відновлення як нормального виду транспорту тих же ж електричок), нові маршрути між громадами і продовження старих, електронний квиток – треба ще багато переговорів і чимало усього узгодити із сусідами. Дороги – що ж, можливо спільні. Правда, що більшість цих проєктів дороговартісні, по-друге, у довгій перспективі. Але будемо мислити стратегічно. Звичайно, що зараз під час війни неправильно витрачати великі гроші на інфраструктуру. Але треба думати наперед, і після перемоги перед нами багато завдань.
Окрім екології та фактично пов’язаної з нею низки завдань ЖКГ, культура й туризм можуть привабити людей. Львів є певним магнітом. Іноземці після відвідин міста можуть їхати далі. Та ми зацікавлені, аби вони відвідали сусідів. Жовква, Золочів, замки, парки, паломницькі місця – території навколо Львова дуже багаті цими можливостями. Саме тому і саме зараз час обмінюватися досвідом. Уже формуємо туристично-культурну мапу Львівської агломерації, де будуть нанесені всі цікаві об’єкти для українців та іноземців. Такі м’які речі підводять до спільної інвестиції у просторове планування. І до амбітних цілей 21 та 22 століть.
Найбільше україномовне місто світу Львів… Що ж, ці слова тішать. Та таких насправді лише в Європі багато. Якщо ж говорити про Львівську агломерації, то це вже – мегаполіс. Більше мільйона мешканців, територія понад 3 тис. квадратних кілометрів – це вже потуга. І коли ми говоримо, до прикладу, про якісь транснаціональні інвестиції, то ми вже представляємо таку агломерації із такою територією, із таким науковим та іншим потенціалом, то це вже набагато цікавіше. Підходити прагматично щодо агломерації – такий наш заклик до сусідів. Зокрема, використовуймо світову практику. Банально є фонди ЄС – якщо є можливість, то чому би їх не взяти? Гуртом і батька легше бити – а чужим коштом і дешевше. Якщо продовжити економічну тему, то більшість світового ВВП – в метрополіях. Якщо взяти Україну, то до війни 7 потенційних агломерацій виробляли більше двох третин доданої вартості ВВП чи регіонального продукту. Тому наприклад інвестувати в інфраструктуру Львівської агломерації усім нам, сусідам, вигідно. Ми вийшли на майданчик співпраці прагматично – давайте спільно об’єднувати зусилля, заявляти про себе як про явище агломерації. Писати гранти, проєкти – залучати гроші не до Львова, а на проєкти міжмуніципального співробітництва.
У рамках створення стратегії агломерації ми зараз об’їхали сусідні громади. Більшість в принципі «за» співпрацю. Починаємо? Якщо завершити водою, про яку ішлося в перших рядках, то Львів бере воду в 10 громадах. Частина – потенційні члени Львівської агломерації. Частина – або отримують воду, або хочуть отримувати. Правильне планування розвитку мережі водопостачання є важливим. Ми усі гуртом зацікавлені отримувати воду в сусідів, вкладати кошти в модернізацію мереж. Але водночас і готові підмикати сусідів до мереж, аби спільно використовувати чисту воду. Це – погляд уже із 21-го століття в наступне, двадцять друге. Чи побачимо там успішну Львівську агломерацію – залежить насамперед від усіх нас.
